Кольорові фарби
немов дисперсійні
витекли
у сіру
ніч.
Віч на віч
із містом еґо
затиснутий
ґратами
електричних
сіток.
Постійний потік
тривожних
думок
замовк
посеред
прикипілих
до міста
монументів.
Ці широкі вулиці
замуровані в цементі
поглинають у моменті
усе моє єство
навік.
І як втриматись
у вихорі
заклопотаних рабів
що
в кайданах
хмарочосів
і величних
поглядів
мужів
усі як на підбір:
живі
напів.
Ці асфальтовані вулиці
будуть завжди вологі:
ними
дрейфують
душі
голодні,
убогі
ховаються
ними
атмани
що
не досягнуть
бодгі.
І у тому океані
вічна риболовля
у якій я —
черв.
Гачок проспектів
жорстоко
пронизав
мій вузловий нерв.
Моє тіло
паралізувало
місто
бетонних дерев
і навіть здалось
що поет у мені
що й так заледве там жив
назавжди помер.
__________________
Присвячую Харкову.