Я в них читаю, як все добре:
Навкруг співає все й цвіте,
І вже таке собі, народне
У віршах щастячко пливе.
Мана висока, незбагненна
Любов’ю тішить навсібіч,
А тут життя біжить злиденне,
Вірш пафосний несе, як клич.
Навколо барви посіріли
Від нестерпимого буття…
Давно читати надоїло
Солодкі співи віршаря.
Вдивляюся у даль прозору,
Вслухаюся у грім гармат
І відчуваю лише прозу
Страждань вмираючих солдат.
Тому й не хочеться співати
Про квіточки та про любов,
Коли десь тихо плаче мати
На цинковий схилившись гроб.
