Чому сильно так пахне
і дивно приємно
пожовкла, безжально випита сонцем
трава,
немов перед смертю
прославляє життя,
немов пісню найкращу свою сокровенну
співає
крізь смуток прощальний
і біль?
Так само і листя осіннє
опале,
приречене холодом на небуття,
на волосині від смерті,
але ще живе
має такий аромат неповторний,
якого не мало ніколи, -
сумний і болючий,такий,
як прощання назавжди -
смертельно поранене болем,
без дихання майже,
та з посмішкою
із останніх сил,
що життя - відбулося!
Смуток прощальний, але не біль. )))
Перехід із однієї форми в іншу. Життя відбулось, відбувається завжди, де виникають сприятливі для нього умови.
Особливо солодко пахне все після дощу. І дерева тоді пахнуть.
Мирослава Жар відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Коли втрачаєш дороге, завжди болить. Ну, це може бути лиш моє або суто жіноче. А запахи я теж обожнюю, особливо після дощу. У мене є про це танка "Дощ пригощає"
Усе - так. Цікаві роздуми. І якщо задуматись, то усе, чим ми захоплюємось і насолоджуємось, замішане на згубі чогось живого: чи то квітки задля краси, чи то живності задля їжі, чи то дерев і трав задля одягу, тепла, комфорту...
