І кожен крок, як відлуння нового часу,
Як же ти поживаєш в своєму кутку?
Я тебе не забуду, і вибач, щоразу
Буду більше любити, ніж пісню дзвінку.
Ти пройдеш всі дороги, одвічні і тихі,
Оглядаючи лише ледь-ледь й крадькома,
Чи не йде за тобою відоме всім лихо,
Чи до щему у грудях не йду там і я...
Не завжди гучні кроки - бажання забути,
Не завжди їх відсутність - чиєсь "Просто йди"
Я б спіймала тебе у тонкі, ніжні руки,
І шептала "Завжди в цьому часі лиш ти".
