На захід десь від Києва, на північ десь від Рівного
Розкинулося немале село
З найменуванням Здовбиця. Чому його так названо,
Мені завжди загадкою було.
Звучить ця назва радісно, так величаво, впевнено,
А разом з тим так лагідно і ніжно водночас,
Бо вже давно засноване і на віку побачило,
Пережило і злий воно, й веселий, добрий час.
Козацькі шаблі точені тут схрещувались з лютістю,
За волю безневинна кров лилась...
Були й гуляння з танцями, і вечорниці довгії,
В коханні пара не одна клялась.
А старожили сказують, що тут, де зараз Здовбиця,
Колись велике озеро було
І по воді добратися на той бік без ушкодження,
На жаль, людей не так уже багато і могло.
Майстри робили довбанки – такі човни із дерева,
Щоб легко було ними управлять,
Поселення, що виникло, всі і назвали Довбиця,
А згодом стали Здовбицею звать.
Не знаю я, чи правда це, чи лиш прості перекази,
Але я можу точно вам сказать:
У Здовбиці завжди жили умільці з патріотами
Й цієї слави в неї не віднять!
