Біля хати мати у білій хустині,
так завжди було... Чому темна нині?
Бо хоч небо світле, і таке ж блакитне,
ворог топче землю... та земля не квітне...
Миру українці вже давно чекають,
лякаються квіти... коли там стріляють.
Не бійтеся, квіти, ростіть біля хати.
Тут барвінок в'ється і багато м'яти.
Ростіть, ростіть, квіти, добре тут на сонці.
Іще краще буде у нашій сторонці.
Витре, витре сльози зажурена мати,
ми пісень веселих будемо співати!
Заясніють вами наші вишиванки,
доля усміхнеться, засвітяться ранки.
Вмивайтеся, квіти, дрібною росою,
наділив же Бог вас пишною красою.
Та слухайте з нами пісню солов'їну,
про життя щасливе, рідну Україну!
Розцвітайте, квіти, порадуйте неньку.
Хай знову зав'яже хустину біленьку!
Бо сини-соколи несуть мир у хати,
На своїй землі - лиш нам панувати!
Хай так і буде, Надю. Дуже цього хочеться 
