Ти вийдеш на поверхню
Шкірою чорної як джазовий демон
саламандри,
ти вийдеш на поверхню,
і спробуєш вполювати
мою велич –
велич останнього
осіннього парку,
у якому вже китові
сховища
повні
злісної
мікроорганіки.
Ти вийдеш на поверхню,
і спробуєш сказати:
«Ти нікчемний,
марудний психу,
припини про мене
писати.
Я не твоя любов,
і не твоя карма,
і не твоє бюро
для поховань
сонячного
аранґо
Мені доведеться тобі сказати «прощай»,
як би ти не хотів повернутись у голову
Весни –
Вона ж вже без тіла і душі,
Вона ж без тіла і душі.
Зовсім відсутня
За твоєї присутності.
Не тряси
Своїми губами
Ти, чортів вилупку!
Як без мови?
Без тієї мови
Можна жити?! –
Запитай
У міністра
Демонологічної
Прокуратури
Ти вже звик
Носити
З собою
Хрест –
І не один?
Так, носи
Ще більше,
Наче
Кишеньковий
орган-могилу
Для споглядань
Сонячних апокаліпсів
Наче
Світило для
Збору крові
Наче світило
Наче
Світило для
Збору крові
Наче світило
Наче
Світило для
Збору крові
Наче світило
Не питай мене.
Защо мені
Твоя дурна відповідь?
Ти не скажеш нічого,
бо ти як і я
маєш зміїну природу
Ти боїшся мене,
Немов павучого лігва
Я висуну свої ноги
і ти поріжеш себе на шматки
Я висуну свої ноги
і ти поріжеш себе на шматки
Я висуну свої ноги
і ти поріжеш себе на шматки
Я посміхнусь –
і ти відкинешся,
немов комашиний
принц.
Я посміхнусь, –
і ти втратиш
цноту.
Забудь про звертання
до легіону п’яних єнотів
і не кажи
після
цього
хто ти
хто ти
хто ти
хто ти
хто ти
де проживаєш
скільки ти в собі життів маєш
скільки ти в собі відкопуєш
мерців
і не кажи
після
цього
хто ти
хто ти
хто ти
хто ти
хто ти
де проживаєш
скільки ти в собі життів маєш
скільки ти в собі відкопуєш
мерців
і не кажи
після
цього
хто ти
хто ти
хто ти
хто ти
хто ти
де проживаєш
скільки ти в собі життів маєш
скільки ти в собі відкопуєш
мерців.
