Щоб ти жив у епоху змін.
Китайське прокляття
А я живу в епоху вічних змін
З часів іще, напевне, Мономаха –
Наврочив хтось. І меле час не млин –
Століття йдуть приречено на плаху,
А я живу, як проклята. Живу,
Хоча Великий льох давно розрили,
Привласнивши козацьку булаву,
Наклавши диби, аж напнулись жили.
Та я живу на зло епосі змін.
Її переживу хоч на годину,
Допоки перемеле часу млин
Мою біду на білу хмарку пилу.
І спрагло волю питиме Дніпро,
Наповнюючи вічним щастям вени.
І сходитиме сіяне добро
Новим життям, як пагоном зеленим.
Читав і перечитував – не міг відірватись, до того цікаво написано! Сумно, звичайно,було на початку, нібито ніч і ніч... і раптом – сонце, яке сходить, це – останній чотиривірш. Найвищий поетичний пілотаж! Вітаю і щиро дякую!
ptaha відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую Вам, п.Вікторе, за такий натхненний коментар
Почула це прокляття ще будучи школяркою,воно видалося мені навіть не прокляттям...випробовую його на собі багато років...вкотре переконуюся в глибокій мудрості китайців...
ptaha відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00