Надвóрі вже морозить листопад потрошки,
І продувають до кісток вітри осінні,
А у траві пожовклій розцвіли волошки,
Букетом непідробним, ніжним,синьо-синім.
Любимий погляд визирає, як з пшениці,
Дівочими очима і теплінню літа,
Змішалися природи дивні таємниці,
Бо все земне життя в залежності від світла.
Нарву тобі, оту чарівну дивовижу,
І як оазу подарю з теплом магічним,
Що не дешевше діамантів із скиб нижніх
Землі, піднятих рухом плит тих тектонічних.
