Тебе я впізнаю́: це — ти, моя любове!
В осінній листопад прийшла на мій поріг.
Та тільки не даруй мені ілюзій знову,
На скронях — сивина, і голос трохи стих.
І листя шелестить: "Даремні сподівання,
Все золото моє на землю опада"...
Навіщо знов, любов? Всі випила страждання,
Не вірю я тобі, та й вже не молода...
Залиш собі своє, мені миліший спокій,
Хай осінь на землі розкладує пас'янс...
Сміли́віша любов — все ближча крок за кроком,
Наспівує гучніш звабливий свій романс.
Тебе я впізнаю: це — ти, моя любове!..
Забути про літа? Душа палає знов.
Ти з осінню прийшла. Ви — в змові, безумовно.
Але, впущу обох: і осінь, і любов.
Дякую, Садівник, за увагу, але чому Вам не подобається "миліше" (мне милее )? Хіба так не говорять?
У другому випадку я була б згодна, але після шостого складу повинна бути пауза, тому треба якось інакше виправити. В будь-якому разі, вдячна за підказки
бо так казати – калькувати з російської. традиція такого не дозволяє. можна казати "миліше" лиш в поєднанні з дієсловом: "а мені миліше спати до обіду, ніж до ранку")