Памяти небесной сотни.
Опанасюк Валерій Адамович народився 20 травня 1971 в селі Дюксин Костопільського району Рівненської області. Загинув 20 лютого 2014 від снайперської кулі. Похований на кладовищі «Нове» в Рівному.
Жизнь из прорех - как бездонная бочка.
Пятеро деток. Помощница дочка,
Младшему три скоро будет годочка.
Трудится он от зари и до ночи.
Доброе сердце, и всем помогает,
Переживает за Неньку родную.
Панство ворует, а люди страдают,
И не найти правду неба святую.
Видит Крещатик, детей избивают.
Кто, как не он, защитит их от лиха.
Вновь на Майдане, где кровь проливают,
В кофте в мороз, когда взрывы и тихо.
Видно волнение в первой из линий.
Мало людей, он спешит туда первым.
Пули иудины – из красных лилий
Метки сердец патриотов смертельны.
Вот несет брата из сотни, что ранен.
Кто это? – Сам он лежит без движенья.
Светлый туннель, кадры жизни – экзамен.
И будто Света к нему приближенье.
Ангел зовет: «Неба входы открыты.
Ждет тебя Сотня, Небесные Братья.
Радость придет – вы людьми не забыты.
Смерть победили для Жизни и счастья."
КАДРИ ЖИТТЯ
Праці важкої тридцята річниця,
Побут все гірший, питання: "Та доки?!"
П'ятеро діток, дочка-помічниця,
А наймолодшому тільки три роки.
Панство краде і бідкАються люди...
Треба змінити систему нікчемну!
Крається серце та плаче у грудях –
Правди небес тут шукати даремно.
Бачить Хрещатик: над дітьми розправа...
Хто, як не він, захистить їх від лиха?
Шлях до Майдану, гуртується лава
Для перемоги – у тому і втіха.
Захист слабенький у першій із ліній,
Він поспішає у коло пекельне;
Кулі червоними квітами лілій
Мітять серця патріотів смертельно.
Ось побратима несе (вже без втоми);
Хто це? Він сам на бруківці без руху?
Кадри життя... Раптом Світ невідомий...
Десь наближаються промені Духу.
Ангели кличуть: "Відчинено Небо,
Браття із Сотні Героїв чекають;
Чуєш, з подякою люди до тебе...
Зборено смерть для життя – пам'ятають!!!"
История cоздания стихотворения:
КОРОТКИЙ ЖИТТЄОПИС
Опанасюк Валерій народився в селі Дюксин Костопільського району Рівненської області. Працював автомеханіком.
Як розповіла сестра Валерія, з дитинства у нього було підвищене відчуття справедливості. Він ніколи не звертав уваги на матеріальні речі: йому однаково було, чи бідний, чи багатий – завжди заступався і допомагав усім, хто цього потребував. Валерій ділився усім, що мав, був співчутливий і жертовний. Його добре серце вміщало усіх, він не міг довго тримати зла. Не міг пройти байдуже, якщо бачив, що комусь потрібна допомога. Там, де біда, був завжди перший. Брат дуже переживав за долю країни, хотів кращого життя для дітей. Закликав нас виходити, щоб не мовчали, та казав: «Якби вся Україна встала, щоб без жертв!» Коли у січні загинули хлопці, не міг з цим миритися: «Скільки там діточок! Як я можу ховатися за їхніми спинами? Я повинен добиватися заради дітей». У 2004 році Валерій також відстоював майбутнє під час Помаранчевої революції.
Якщо на майдані хтось легко вбраний, завжди сам шукав і пропонував тепліший одяг. А сам ходив завжди, навіть в найлютіші морози, в сіренькій утепленій кофтині, в якій і приїхав.
Загинув від кулі снайпера, коли відтягував з передової поранених людей.
Без батька залишились четверо маленьких дітей: 10-річна Ангеліна, 7-річний Ілля, 4-річна Софійка і 3-річний Артем. Також у Валерія є 20-річний син Леонід від першого шлюбу, який зараз живе з матір’ю в Житомирській області.
ID:
701969
Рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата надходження: 21.11.2016 16:48:30
© дата внесення змiн: 21.11.2016 16:48:30
автор: Володимир Байкалов
Вкажіть причину вашої скарги
|
