Знову у мене не виходить написати хороший твір. Порожній записник з надписом “2016” припадає пилом на заваленому книгами столі. Не знаю чому, але останнім часом муза не дуже то й горить бажанням побалувати мене своєю присутністю. Мені навіть інколи на якусь мить здається, що я більше не зможу скласти римований рядок. Звісно ці думки песимістичні, знаю, тобто усвідомлюю, але все одно безперервно щось тривожить мою душу, серце, свідомість...
Що ж, лише блукаю провулками своїх думок і намагаюсь знайти хоча б одну, яка мене наштовхнула чи точніше мотивувала, але цього не стається. Я як привид, який заблукав у будинку з химерами і не знає як знайти потрібну йому кімнату.
Хочеться щирої радості, ну хоча б краплинку щастя... Якийсь мудрець сказав, що побачивши океан один раз, ми завжди будемо сумувати за ни і чекати зустрічі знову, навіть якщо це неможливо. Так само і я... Відчула якесь тепле і ніжне почуття, а зараз надіюсь зустріти його знову, намагаюсь згадати більш детальніше, але з часом потроху воно стає все більш і більш розмитими.
У мене вселилась якась незбагнена туга, при чому я навіть не можу зрозуміти за ким або за чим. Можливо прочитаний два дні тому “Обліковець” має мені про щось сказати, а може й вже сказав, просто я не можу вибрати те головне для мене в прочитану. Часом, я задумуюсь над тим, що його взагалі не існує... того головного. Не те, щоб в мене в голові все змішалось, але і впорядкованості там теж нема.
Що ж, потроху порожній записник наповнюється хоч якимись творами (якщо можна назвати його таким), звісно не віршами (муза мене безжально покинула і напевно десь розважається з якимось іншим молодим автором), але я це зумію пережити і надіюсь в майбутньому зустрітись з нею і делікатно пояснити, що за її відсутності меланхолійність в моїй голові дійшла ледь не до критичного стану. А можливо вона просто хоче цим навчити мене чогось?..
21.01.2016