Читала Давидовську
Про її трикрилих птах,
Про ворону білу і про поле…
І з душі злітав мій страх.
Наче з дзеркала, тріщав
Потім голос мій про ролі
І «Масандра» йшла у кров.
Бомж, Носяра і ще хтось,
Чинно вижаті для дому,
Зліплені з кісток й душі,
Обсімейнені і чванні,
Та всі заздрісні й пусті.
Та, плювать, та й що за діло,
Хай такі, живуть, як вміють …
От собака під дверима -
Рижа псина – й віриш в щось,
В щось хороше, як у поле
З глечиків у людський зрост.
Собачина, в когось птаха,
Ще й трикрила, така милість
Божа з неба нам злетіла
Й кожному – своя…
Одинокі душі бродять
По пустелі, як раби.
Це не диво, радше право,
Бо ворони білі ми.
Час кує у снах каблучку,
А самотність днем пливе.
Заведу трикрилу я собачку –
Вірну і надійну – хай живе …
1997