привіт, Безіменна. всі вірші про тебе так чи інакше стосуються дому,
а врахувавши той факт, що дім мій постійно мандрує зі мною,
то ми нерозлучні: ні зрадою, ні, тим паче, водою
і я віддаюсь у твої обійми, як віддаються смертельній втомі.
на відстані ніжність втрачає конкретні ознаки та риси,
всі імена машиністи перекодовують у автономний формат.
до мене лине твій голос осінньо-сонний
і я консервую його у пам'ять, як молоді пластуни - джерельну воду Карпат.
я відчуваю тебе, як професійний лінгвіст відчуває мову,
я чую тебе у турецьких містах та безмежних лісах Індостану,
твій голос мене захищає, як старшокласники - перші написані МАНи.
розмножуй себе у мені, я нічого не знаю, я Сноу.
побачимось завтра. навряд чи тебе я залишу,
самотність занадто залежить від емоційного стану.
твій образ, мов совість, мене переслідує снами,
тому говори, Безіменна, розривай подорожню тишу.
P.S. думки про близьких - це та контрабанда, яку не відбере жоден прикордонник.
