Від щастя мліє серденько, коханий,
Від почуттів, – як повноводдя рік,
Бо найрідніший нині – ще незнаний
Тому сімнадцять років чоловік –
Омріяний, від Господа посланий.
Очищення й стрибок у невідомість,
В надійні руки віддане життя…
За послух подароване натомість
Найвище найчистіше почуття,
Політ і незабутня невагомість…
Не думала, що зможу покохати,
Зігріти душу у чиїмсь теплі…
Занадто обважнілі скули ґрати,
Розбиті світлим поглядом твоїм,
Щоб крила ослабілі підлатати…
Я нуркувала в синь твоїх очей
В бажанні розпізнати всі глибини,
Бувало і недоспаних ночей,
І сумнівів зростаючі лавини…
Пігмаліон і Галатея, чи Атей…
Ти все, для мене, – муж і вірний друг,
Як добре, що в житті не розминулись…
Частіше зачиняюсь від подрУг,
А деяких і зовсім вже позбулась…
Життям зазеленіла чорна смуга
І барвами наповнилось усе,
Любові світлом душі заспівали.
Вже іншою побачила себе
Та світ новий, якого ще не знала…
Спасибі, милий! Я люблю Тебе!
14 грудня 2016
(с) Валентина Гуменюк
І барвами наповнилось усе,
Любові світлом душі заспівали.
Вже іншою побачила себе
Та світ новий, якого ще не знала…
Спасибі, милий! Я люблю Тебе! Прекрасно!
Яке чудове присвячення!!! 
Це - щастя... 
