Така ось мить. Той погляд, наче диво
Нічний тролейбус сонцем освітив.
Забилось серце дзвінко і щасливо.
Казковий вечір синім містом плив…
Гадалося, ще стільки буде втіхи
І поглядів, і подихів, і рук…
А тільки той, свої поставив віхи,
І дивиться із гавані розлук.
Я скільки ним, немов дитям, втішалась,
Чекала, що повториться та мить!
Із ним моя дорослість починалась,
Коли під серцем зріє і болить…
Така ось мить, негадана і боса,
Два погляди зустріла і втекла,
Та все ясніше дивиться крізь осінь,
Не загубивши й крихітки тепла…
Гарно!!! 
