Три роки- три роки болю,
Три роки страшної війни,
В могили ховаємо долю,
В могили лягають сини.
Закопане людське сумління,
Квітує розруха та страх,
Де, брате, твоє коріння?
Руйнуєш ти батьківський дах?
Хто згадує нині невинних,
Синів- убієнних в борні?
Страдальна рідненька мати
Та янголи в вічному сні.
А решта живе по- своєму:
По- своєму живе та бідує,
Чи бачиш кінець ти цьому?
Бо ворог тебе руйнує.
Зовнішній тисне війною,
Внутрішній- звів до злиднів,
Українцю!- Ну що з тобою?
Подобається світ огидний?
Дожився- кругом могили,
Ростуть, мов дерева в лісі,
А що там, далі за плани?
Прозрій рідний брате до біса.
Історію пишуть знов діти
Від Майдану і до нині,
Засипані снігом квіти,
Льодові куєм домовини.
Чого тебе доля приспала?
Лиш кажеш- "На все воля Божа!"
Щоб знову тиша настала,
В борні будуй днину гожу.
Голодомор та Чорнобиль,
Тепер війна та майдани...
Брате, скажи- не стидись,
На скільки тебе ще так стане?
У груди бийсь та молись
І час відмір, скільки треба-
Повстань! Молю- розбудись!
Як ні- все піде до неба.
Не спи, українцю- "замерзнеш",
Бо ворог давно вже не спить,
Якщо Україна ще в серці,
До зброї, брате!- Борись!
