Я йшов так довго шляхом довголіть
І без окрас душа моя німіла:
Вона в духм*янім купелі скипіла,
Пірнувши в вир калинових суцвіть.
Мохнаті тіні мружаться від снів,
З зелом гарцюють польку попідтинню….
Та тлінне все у порівнянні з синню,
Де перед світлом погляд мій марнів.
Цікаві все ж оглядини весни -
Під час пробуджень менти неповторні,
Коли розтане в зірковому горні
Палке єство , що прагне бистрини.
Торкнуться струн оголених душі,
Струснувши барви з тонами палітри,
Різкі пориви визволеного вітру,
Неначе лезом точені ножі.
До забуття хмеліють в сонці дні
На загадкових й чистих паралелях,
Де милозвучна пісня – соло Леля
Співзвучний дзвін зворушує в мені.
Якийсь містичний витончений стан…
Приборкав гру цю хто вже повноліттям?
Цей щебет дня між вишень повноквіття
У світ емоцій вивергне фонтан.
У них спокути виболена суть
І грань благенька між смиренням й бунтом,
Де світло зір із витоптаного грунту
Потік проміння прокладає путь.
Звільняє рань природи від оков -
Стихія див, незвідана і давня….
Законне право нині на любов
Своє я ствердив підписами травня!
М Стасюк ( Альманах "Скіфія - 2016 осінь).
