Настрій «Земфіра», ні більше, ні менше.
Безмовний й бездонний, як небо над морем
І не відчуваючи берега краю
Я тільки літаю, безмежжям літаю.
Понад темними хмарами настрою,
Над грозою, із задавнених сліз
І вдовольняюся давньою правдою,
Що не через себе, я щось не зміг.
Що тож мені хтось завадив,
Поставив кіл в моїм житті,
І печаль мені у звичку впровадив,
Щоб сумні і довгі були мої дні.
А настрій «Земфіра» шепоче зізнання,
Що рухатись треба тільки вперед,
Давно розкидане шляхом каміння,
Пора розпочати тобі підбирать.
Твоє ж бо воно із тих давніх років,
Коли відкривав ще небо ногами,
Коли над життям знущатись зумів,
Не вірячи в спокуту, що прийде з роками….
