Блукала я містом, думками заглибившись в себе,
Шукаючи спокій в душі в цьому часі буденнім,
Та, раптом, з чийогось вікна — наче янголи з неба —
Сузір'я мелодій чарівних злетіли до мене.
Завмерши зненацька від схлипувань віолончелі,
Вбирала у себе глибини космічної туги...
Ці ноти чарівні прозорістю фарб акварелі
Мене огортали як ніжна і тепла недуга.
Крізь всі перепони суєт аж до самого серця
Цей щем неземний увірвався нестримним потоком.
І світ навкруги цими звуками чистими "стерся".
Неначе безсмертя торкнулось душі ненароком...