Ми забули що ми боги,
Тому руйнуємо життя своє,
Калічимо себе й дороги,
Де вічність і Творець живе.
Міняємо неземні багатства,
На те, що в сміття викидаємо,
За яких всі біди і нещастя,
Ми гірку долю скоряємо.
Ще півень тричі заспіває,
І в синім небі загримить,
Тоді душа слова Господа згадає,
Хто може їй гріхи простить.
Щоб простить, треба прохання,
Що не будемо більше цього робить,
І душа звільниться від зазіхання,
Що в душі темрявою сидить.
