Тут входу нєма, нема й виходу,
Життя заблукало, на перетені міст.
Все, що можливо - вжито й випито,
Ти знову чекаєш, невідправленний лист.
І знову хвороба підкралась раптово,
Наче весна, що вже втратила зміст.
Душа спорожніла та лиш поступово,
Ти станеш як всі, вони - реаліст...
Стираєш пам'ять та лишаєш все зайве,
Втрачаєш кілька відсотків себе...
Хто знає - наскільки далеко це зайде?
Хто знає, де знову стріну тебе...
