Весна, як та пава , ступає ходою, йде шовковою травою,
З усмішкою ніжною, любується в люстерко своєю красою,
Кидає під ноги смарагди та яхонти , зорею ранковою,
Виглядає сонце із-за хмарної варти, киває головою.
Розсипаються смарагди-яхонти на мільйони скелець навколо,
Мліють вони в сонячній імлі, гріються в промінні на видноколі,
Виростають з них яскраві квіти, розпускаються віти...припекло,
П"ють краплю за краплею рясний дощ, щоб мати силу в своєму лоні.
Прокидається й оксамитовий спориш після зимової сплячки,
Набирається соку, щоб потім заманювати на свої стежки,
В свої обійми, закохані й щасливі пари, вбрані у віночки,
Щоб кохалися в тім оксамиті, а над ними порхали ластівки.
О, Весно! Роскішна й духмяна ти всім до смаку, моя люба паво,
Ми вип"ємо з твоїх долонь трояндо-бузкового п"янкого хмелю,
Абрикосово-вишневого запашного і хмільного дурману,
Втішимося ароматом конвалій, ясмину ...Я так тебе люблю!
Гарно, світло й лірично! 
