Грає доля свою іронічну струну,
Викликає майбутнє сумління,
Але я всі шуми й балагани спиню,
Щоб послухати твоє шепотіння.
У буденщину стине життєвий вогонь,
Та я маю одну запоруку -
Здатись в твоїх обіймів полон
І жадібно тримати за руку.
А якщо забарюсь я колись в суєті,
Охолонути до тебе, хоч трішки,
Пограбуй мене в рідних обіймів полон
І катуй ніжним світлом усмішки.
