громадо, тітонько пухка й солодкувата!
ти гідна лиш зневаги, сказу та чуми.
ви театрально пхикаєте
й проливаєте соплі над могилою солдата,
та якби він не загинув, довели б його до тюрми.
люди, ви ховаєтеся за правами людини –
вийдіть на сонце та відверто скажіть:
що ви для україни,
як не кубло паразитів – ви, лицемірна гидь!
еге ж, ви провели загиблого солдата,
й прожогом повернулися до теплого життя,
– і вже муркочете, як звикли,
про пухнасте кохання пухнастою мовою ката:
про тіл, і душ, і мов,
чи й двох країн злиття.
тому й любов, я думаю, така бридка й фальшива,
що про неї говорять, як про каву з вершками чи мед –
казала ти в смиреннім очікуванні дива,
гортаючи єсєніна задом наперед
України, все-таки підправ...А життя продовжується при будь якій погоді...і життя завжди перемагало смерть, відроджуючись у нових пагінцях...хоча, про що ти пишеш, я розумію...