Невже так важко зрозуміти,
Що я людина, як і ти?
Що хочу жити і любити,
А не терпіти наглоти!
Я хочу сонечку сміятись
І відчувати весь наш світ.
Я хочу просто відірватись
Від всіх образ і від обід.
Невже так важко іншим стати ,
Зуміти лагідність знайти?
Лише обняти і сказати:
"Ти для мене все, лиш не йди!"
Мені не треба всіх тих вчинків,
Що тягнуть за собою вслід
Всю гіркоту наших обіймів
І поцілунків мідних кривд.
Просто скажи, що я єдина
Кого ти бачиш у житті.
Що хочеш дочку або сина
Побачити у майбутті.
Мені не треба так багато,
Щоб почуватись на плаву,
Щоб говорити гарно і крилато,
Щоб заспівати пісню голосну.
Я не люблю, коли ти грубий,
Коли ти скривджуєш мене.
Я не люблю, коли ти злісний,
Тоді все навкруги стає сумне.
Я теж не подарунок,
Дівча мале й дурне.
Не хочу квітів і пакунок.
В житті це є не головне.
Я просто хочу поруч бути,
Бути потрібною тобі.
В обіймах тихо так заснути
І не ховатись у собі.
Просто обняти, пригорнути,
Всі кривди і жалі пройти.
І на 101, на річниці
Сказати: " Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ..."
