Лисичка та Журавель. Стара нова казка для дорослих дітeй
Жила собі Лисичка. Була вона гарна, розумна, весела. І приятелів у неї було достатньо, але не було серед них того, кому вона подарувала б своє серце. Ось і жила сама у невеликій хатинці.
Одного разу сиділа Лисичка на своїй улюбленій гойдалці, милувалася красивим надвечірям і згадувала сон, що наснився цієі ночі. "Щось має статися," - подумала вона і подивилася на прекрасне вечорове небо.
Коли бачить: летить Журавель. Якось стомлено маше крилами.
І все поглядає униз, мовби щось шукає. Чомусь Лисиччине серце забилося частіше. Журавлик теж побачив Лисичку. "М-м-м, гарна,"- подумав він і пришвидшив політ, бо ж лисиця, хоч і гарна, лишається лисицею. Для журавля то не найліпша компанія.
Але якась сила змусила його уповільнити рухи крил і зробити коло. Журавлик знову опинився над галявинкою, де сиділа Лисичка.
Вона упіймала його погляд і чарівно всміхнулася:
- Вечір добрий, блукальцю! Чи не хочеш відпочити?
- А можна коло Вас, пані, прихилитися стомленому самотньому мандрівникові? - несподівано для себе промовив, ніби то хтось сказав за нього.
- Можна,- дививижно солодким голосом відповіла руденька.
Журавель опустився на землю і задивився на Лисичку. І щось було в погляді його таке сумовите і ніжне, що серце її зворушилося. Вона запросила його до хати. Насипала у найкращий глечик кашки, напоїла духмяним смачним узваром. А потім слухала із щирим захопленням його розповіді про цікаві далекі країни, в яких вона ніколи не була і , певно, не буде...
Залишився Журавлик у Лисички - полюбив її дуже. Безліч разів на день ніжно обіймає іі широкими крилами і так солодко треться об неї дзьобиком...
А вона теж старається догодити йому. І годує, і поїть. А облизує як! І хвостиком лоскоче, і яких тільки пестощів не придумає!
Пізно восени Журавлик відлітає. І вони удвох чекають весни - щоб знову зустрітися. І така мука для них ця розлука. І така безмежна насолода - зустріч.
Ось так Журавлик не злякався і вчинив, як велів йому голос серця, а Лисичка не скривдила Журавлика, бо була розумна.
І знайшли вони своє щастя.
Ось і казці кінець, а хто читав...може, не пошкодував?
Коли друкуєте вірші,то в лівому кутку перед назвою твору ставиться галочка.А в написанні
прозового твору її не треба.Тоді легше читати.Він не буде таким розтягнутим.