Можливо,в той день пуститься дощ,
Але це,повір,не буде важливо.
Ти ж все одно мусиш іти,якби там не було.
Від того часу(для мене),завжди йтиме дощ.
І на довгий відлік часу,перестане сонце світити.
Я залишусь сама.
Я буду без тебе.
Я не буду більше "жити",лише " існувать".
Ти гадаєш я боюсь самотності?
Та ні,я до неї давно вже звикла.
Я боюся лише одного: "Аби не драма".
Так,можливо,я й не довіряю,
Можливо,часто я про це пишу,
Але повір,в мені ще б'ється серце,воно,напевно,може почекать.
Ти ще не пішов,а я три дні,як плачу.
В мені немає гордості,
Є тільки ті думки,які завжди зі мною.
Які мене оточують і пожирають.
І проти них,повір,не те,що Я і ТИ,
А навіть МИ-безсилі.
