Вже очі не бачать, пошарпана шкура,
Зітхає побитий собака понуро.
До всього у світі давно він байдужий.
Кому яке діло, що він занедужав?..
Здавалося: часу для щастя багато,
невтримно носили щенячії лапи,
живі оченятка і бубликом хвостик,
до лоба ласкавий хазяїна дотик...
Він службу свою ніс охоче і справно.
Та доля віднині тяжка і безславна.
Немає ні дому, ні вірного друга,
а тільки образа й постійна напруга.
Давно вже хазяїн помер, а собака
за ним ще три роки і скиглив, і плакав.
Блукав по помийках, шукаючи їжу.
Давно вже забув він про кісточку свіжу.
А вчора побив його злий перехожий.
Вже він не чекає, що хтось допоможе.
Собака втомився в тяжкій блуканині,
боїться усіх і не вірить людині.
Ще трохи — і вже досягне свого краю.
Скоріше б! Там болю і туги немає...
Весна! Поруч голуби ніжно воркують,
Та бідний собака нічого не чує.
Він знову щенятком по небу несеться,
і кістка смачненька йому достаєтся.
Живі оченятка і бубликом хвостик,
до лоба ласкавий хазяїна дотик...