Заблукала думками,
десь всередині себе,
не найкраща забава,
визнаю це відверто.
Досить тяжко прощатись
з усвідомленням мрії,
та потрібно триматись
позитивної хвилі.
Відтепер я не буду
сподіватись на марно
я тебе, мов застуду,
залікую так гарно.
Досить, бісить байдужість,
мріяти припиняю,
десь у погляді душу
я твоїм не шукаю...
Я не можу змінити
цю присутність холодну,
більше ні, і змиритись,
краще зараз природньо...
Я так довго чекала
хоч на натяк надії,
та тепер вже дізналась,
ні до чого ці мрії...
Тож, прощай, мій примарний,
неіснуючий друже,
мій міраж нездоланний,
прощавай, мій байдужий...