Із давніх пір й донині, так вже йдеться,
Моя родина – то моя фортеця!
І я, як птах, сміюся і співаю,
Щаслива, бо родину гарну маю.
Родина, як у нашого Омелька,
Із старшими – я знов сестра маленька.
Біля багаття на гітарі діти грають.
Вони вже про життя багато знають...
Співає птах, лелека лугом бродить,
П’янить чебрець, зоря вечірня сходить.
Он кличуть – озирнуся, посміхнуся,
Онучок обійма – моя бабуся!
Щаслива, бо живе моя родина,
І горда тим, що я її частина.
Бо з давніх пір й донині, так вже йдеться,
Моя родина – то моя фортеця!
