Моїх пороків море й я, тону у ньому сам-один
І хоча я серед людей, є відчуття, що нелюдим
Чи не любим...Не знаю...можливо навіть й те, і інше
Скажи-но мені лиш одне - як стати за це море більшим?
Як стати кращим, ніж хтось інший? А головне - навіщо?
Щоб бути нарівні із ким? Чи щоб не мали за абищо?
Але ж у людей рівноправність...Це навіть якось смішно
Невже серед усіх "святих", один лиш я тут найбільш грішний?
То як же стати як і ви, святим, безгрішним, ідеалом?
Адже куди не глянь в цім світі - усюди вас, таких, навалом
Лиш тільки я стою по пояс, в калюжі власних почуттів
А тут всі наче за це вищі, прожили кожен сто життів...
Я світ по іншому наш бачу, життя - це наче гра у покер
Пасів кілька невірних зробиш - і всім уже на тебе похєр
Закритий в своїх-же віршах, які для тебе мов-би рамки
Коли вже й в них не можеш вкластись - то ти розбитий на уламки
Зібрав себе, та щось не так...А тріщини ж то, глянь, зостались
Тепер єдиний путь - втікати, "святі" допоки не дістались
Побачать тріщинку - почнеться! дістануть кирки й молотки
Роздроблять, знищать, поламають... і кинуть в море за буйки.
