25.06.2017* 8:50
1.2. Дядя Шура.
Наша мама Таїсія належала до великого патріархального роду Прендзевських. У мене є фотокартка, де мій прадід Денис Прендзевський та його дружина Марфа сфотографовані у своєму саду в оточенні онуків. Від різних синів та доньок біля них знаходиться 10 онуків та одна онука, але нашої мами ще нема на світі. Фотокартка не підписана, але враховуючи, що рідні брати мами народилися: Олександр – 1901 рік, Петро – 1909 рік, Володимир – 1911 рік, Степан – 1913 рік, наша мама – 1915 рік, то логічним є прийняти, що це було літо 1915 року.
Увесь рід жив у Києві на Соломинці у великій хаті, на вулиці, що під час Радянської влади стала називатися «вул. Урицького» і традиційно працював на Залізничних майстернях (потім це був КПВРЗ, тепер – КЕВРЗ). Хату у 1936 році (вже після мого народження) Влада знесла і побудувала на її місці «Гараж НКВС» (розповідь мами). Цей гараж існує і досі, на самому верху вул. Василя Липківського (колишня вул. Урицького, перейменована у 2007 році). Всім Прендзевським Влада дала якогось відкупного і патріархат Прендзевських закінчився – частина почала знімати квартири у Києві, а частина поїхала до Василькова і там побудувала собі дома. Київська гілка Прендзевських на цей момент припинила своє існування, а Васильківська має продовження і навіть у Києві, Росії і, здається, в Канаді.
По розповідям моїх дядьків та мами в цьому роду було багато пригод, трагедій та надбань. Напевно, що це окрема розмова, тим більше, що всі Прендзевські є нащадками Дениса та Марфи. В моїй пам’яті збереглися гумористичні розповіді дяді Шури та дяді Степана, які були більше ніж треба насичені вдачею гумористів. Одна розповідь дяді Шури вписується в порушену мною тему.
Коли йому було 16 років, то він верховодив всіма своїми братами, бо був найстарший, і вони тримали всю Солом’янку у своїй владі серед одноліток. Він був визнаним ватажком серед пацанів і для того, щоб підкреслити це, зробив собі тату на обличчі – праворуч від носу у нього з’явилася імітація родимки.
Пройшли роки. Він став дорослим і одружився. У нього народися старша донька Віра і у неї виявилася родимка точнісінько на тому самому місці, такого же розміру та такої ж форми. По цьому поводу дядя Шура, посміхаючись, говорив нам, небожам, а ми його завжди охоче слухали,: «От як я запрограмував красу доньки!»
А для мене це тепер є тільки прикладом дивної синхронічності.
