Я відчуваю похорон у власній голові
Скорботні тинялись туди-сюди,
Топтали як могли Мій Сенс
і він пішов
Коли усі-усі сиділи,
Відправи-барабан все бив і бив
допоки мій Розум
не пропав
Як підняли труну,
я чула Крик душі ув'язненої знов
А Всесвіт став як Дзвін,
І Всесвіт наче Слух
Та з Тишею удвох
Ми дивно відділились
І залишились сам-на-сам
Опора Доводів зламалась
Я полетіла вниз
Пірнула в глибину світів
І там на дні я втратила
Знання...
I felt a Funeral, in my Brain,
And Mourners to and fro
Kept treading - treading - till it seemed
That Sense was breaking through -
And when they all were seated,
A Service, like a Drum -
Kept beating - beating - till I thought
My mind was going numb -
And then I heard them lift a Box
And creak across my Soul
With those same Boots of Lead, again,
Then Space - began to toll,
As all the Heavens were a Bell,
And Being, but an Ear,
And I, and Silence, some strange Race,
Wrecked, solitary, here -
And then a Plank in Reason, broke,
And I dropped down, and down -
And hit a World, at every plunge,
And Finished knowing - then -
