По місту - день, а в мене ніч;
З усіх усюд стікаються частинки світла...
Вони згубились, зовсім непримітні:
В тісній колисці протиріч.
По місту - сонце, в мене - тінь,
І зелень - не рослин - очей.
Десь - плин людей і плин речей,
А в мене - плин неплинності.
По місту - вулиці і пішоходи,
А я іду, як той - канатоходець,
Через безодню, встелену між нами:
Понятть, і почуттів, і правил..
Де що? Ускладнюю, чи визначаю?
Чи може, час бездарно витрачаю,
Дарма скорочуючи відстань
У жертву віддаючи дійсне?
Чи я не я, і постать не моя,
І думка загубилась в паралелях?
...
А люди вже розбіглись по оселях..
Мабуть. Уже не гомонять?
Чи так здалося? Шепіт. Тиша.
Стук серця. Бійся ти, не бійся,
Все буде так, як буде треба.
Не нам - комусь, під зводом неба.
А за вікном... Нема вікна..
Є тільки ти, і тільки я.