Одноокий блазень
зжере твої ребра
за жменьку монет,
а риба вилиже кості,
щоб не висохли
в руїнах мурашника австрійського типу.
Колода тасується,
виходить Валет,
що знає кожну даму на Винниченка
і не боїться Короля
в бермудському трикутнику античних фонтанів,
але страшно від безликого Туза,
що з неба грізно дивиться на місто.
Зранку циферблат Ратуші
спльовує у вулиці
усе вищі номінали,
аби били,
перетасовували, пережовували,
різали, мочили, рвали
і ненавиділи один одного,
аби жодна *** вищого рангу
не поклала зверху своє смердюче
смугасте тло,
а увечері, коли гра закінчується,
розсобачені карти
скидають небіжчиків
у відбій Полтви.
У неділю Валет стоїть у першому ряду,
одноокий Джокер провадить службу:
"Слава Ісусу Тузу!",
дами з Винниченка підхоплюють:
"Амінь".
Валет бачить і знає,
що лежить за їхніми масками
смирення:
Валет лише зранку
перед церквою,
відчистив взуття
від учорашньої гри.
Щовечора
приходить додому,
долонею
штовхає картковий будиночок,
що зранку збудований на столі,
й той розлітається,
до крові роздираючи
стіни.
Колись він побачить цей світ у вогні,
та на разі:
"Слава Ісусу Тузу!",
"Слава навіки!".
