так як ніколи берегла
хоч втома часом брала верх,
і те як я колись жила
не варто сліз що ллють тепер.
чому ця жаль за втраченим
так часто їсть зсередини
коли життя збагачене
щасливими моментами.
ловила думкою себе
що ось шануй своє кохання
в обіймах щирості тебе
тримала ніби на прощання.
не встигла все тобі сказати
і показати почуття,
що зараз не дають поспати,
побути час без каяття.
лишився смуток, і чому
на тебе жодної образи?
хоч ти лишив мене одну
без шансу вимовити фразу.
що я тебе люблю.
