Запахло медом, наче раєм,
Бджола, натруджена за гаєм
Собі сопе, в стерню упала
І колихала, колихала
Худеньку квітку, божу днину,
Цілує холод, в ніч, жоржину,
Росою пестить, мов корали...
Он і ріллю вже поорали.
Сумує в небі знов лелека-
Мандрівка жде його далека:
Лишає дім, свою обору,
Господар виряджа комору,
Та сонце гріє не здається,
Ще зовсім трохи- все минеться:
Той квіт, той гай, той літній рай,
Обнімуть хмари небокрай,
Проллють дощі, сльозами впадуть,
Зомлілий лист з туманом сядуть
На все живе, на все пахуче,
Зерно напоєне родюче
Цілує, осені, мигдаль
Той божий світ, той божий рай.
Зхмелілий, випитий до дна,
А там гляди і вже зима
Усе приспить- нехай спочине,
Тепла діждеться, тої днини,
Де воскресіння... в нім життя
І правда божа... каяття,
І дивний світ, нові пороги-
Дороги, вічнії дороги
Земного, людського життя,
Буття, квітучого буття.
