Все нижче, палкіше у грудях пала,
Із золота шляхом. В горлянку смола.
Вирує окропом розбещена кров.
У полум’ї з болю постане любов.
Скажена і осатаніла жага
Обійми зусіль, мов павук, простяга.
Затьмарює тяму від стогонів хміль.
Тріпоче душі понад свічкою міль.
Вустами торкає, здирає, й серпом
Розхристане молиться зорям нутро,
І котиться стята до ніг голова
Цілуючи слід її босий. Жнива.
По житу віджитих кісьми павутин.
Один обол – мито – гіркі, що полин,
Кладуть під язик її стиглі вуста.
Крик відчаю в горлі терном зароста.
Оголює риси безумсвто її,
Коханням у серце отруту змії
Розведену з Лети й Коциту водою.
Утрата надії розтерта сльозою
Щоками. Гаспида тавро сургучем
Скріпило на крові угоду. В плече
Уперлася, й вниз, де між стегон-воріт
Твій вирок. Лиши все в обіймах Ліліт.
Гарно, зримо, еротично! 
