“Осіння антидепресія”
Блукало сіре і вологе
Наздоганяла чорна цвіль
Щоб світ поглинути убогий,
Тваринний страх, нестерпну біль
Думки мов камені та брили
Незграбні тонуть кораблі
Нема бажань, немає сили
Холодний дощ дзвенить в імлі
Змиває геть живе і мертве
І нескінченний смуток ллє
Гілки гойдаються обдерті
Рівчак бурхливий бруд несе
Набряклі вулиці, будинки
Ганчір’я з неба вниз сповзло
Суцільна прірва. Без зупинки
Мотлошить дощ, ліхтар звело
Підступно тіні обступили
Замкнули коло – зграя псів
Невірне світло гонить хвилі…
А на зап’ястях слід зубів
А на губах і кров і сльози
Петля дурна, чи у вікно?
Це дух слабкий, це витік мозок,
То воля грішна, то вже дно?
Жаління кволого до себе
Безмовний крик, невтішний плач
Синиця, кинута у небі…
Собі ти сам і кат і наглядач
Блукало сіре і вологе
Та наздогнала чорна цвіль
І світ поглинула убогий,
Тваринний страх, нестерпну біль… 301017
