Я запрошу тебе на чай,
Так, на чай, що зі смаком малини,
Пам’ятаєш? То наш звичай,
Якось так завершити днину.
Я запрошу тебе на чай,
На хвилину вернусь в минуле,
Там, де в травах томивсь розмай,
Там, де ми тільки двоє були.
Дам слабинку – забудусь ще,
Хай на хвилю вернусь в те літо,
Де струмок край села тече,
Де веселка встає над світом.
Знаєш, я вже готую все:
Борщ, пампушки, пиріг вишневий,
Той, що вчив ти колись мене
Випікати у день травневий.
І якось не шукаю пригод,
Все частіше буваю вдома,
Не боюся уже перешкод,
Дізнаюсь щось колись невідоме.
Але час невблаганно йде,
Й наша зустріч – дарунок долі.
За те літо пробач мене,
Просто я захотіла волі…
А сьогодні ми вип’єм чай,
Зі смаком (як колись) малини,
Потім тихе твоє «Прощай»,
Якось так… І закінчиться днина…
красиво так...
