|
Голодний на обіймашки, як собака безхатня,
Я стараюся вести себе нормально,
І дивитись на страви більш-менш адекватно,
Вчуваючи запахи звідкись дальні.
Коли врешті сяду за стіл розлогий,
Щоб вже недої́дки не брати з підлоги,
Пакуючи в рот плоди зів’ялі,
Щоб ті зникали у чорнім проваллі.
Сподіваюсь, і мрію нарешті наїстись
Макаронів, промитих, промащених маслом,
Чи вже й ті самі Мівіни «глисти»,
Котлету по-київськи з хрусткеньким настом.
Та, тільки, щоб не лапшу на вухах,
Та, хоч вже із салом велику пампуху,
Чи їдючу, плакучу цибулю, до сліз,
Не кажучи вже і про устриць слиз.
Так часто сниться тарілка обіймів сочних,
Пахучі тістечка з кремом, грайливі,
В солодкій пудрі печива́ пісочні,
А ще часто сниться той самий жахливий
Голодомор 2017-го,
І, прокидаючись від жаху того,
Я стараюсь глянути відразу до віко́н,
А він то там, за вікнами, гуляє ще – отой жахливий сон.
Тому-то, голодного вовка бояться вдвічі більше,
А ситого – як не годуй – він все в бік лісу дише.
Часом я себе обманю, що не дуже іще голодний,
І часом прошу потерпіти ще годину-другу.
Он, дивись! Той живіт тепер зовсім не модний!
І оця «дієта» - чисто нервів твоїх заслуга.
Бо слабенькі травлення твоє і печінка!
І ти добре її бережи,
Краще, ніж серце, її бережи від жінки!
Але, як крайній оптиміст у цьому світі,
В велику трапезу, десь о́т-от, вірю світло,
Що таки втраплю я за банкетний стіл, такий прекрасний…
Або, хоча б, макаронів, промитих, промащених маслом.
ID:
764828
Рубрика: Поезія,
дата надходження: 08.12.2017 20:06:34
© дата внесення змiн: 04.01.2018 16:49:39
автор: Avsian
Вкажіть причину вашої скарги
|