|
ЗИМОВА РАПСОДІЯ
ФАНТАСМАГОРІЯ
-«Вітаю, Настусенько! Як там справи у школі?!» - запитую, знаючи наперед відповідь.
-«Вітаю, дідусю! Ти сам чудово знаєш відповідь на своє питання. У мене, звісна річ, у школі усе гаразд. Учителька так уже мене хвалить, на кожному уроці, що аж перед однокласниками незручно» - відповідає моя Настуся.
-«Ох, ти ж моя розумниця! Я тобою дуже горджуся! Молодчина! Ходи но, ближче до мене, щоб я тебе у щічку поцілував.» - ось так, і ніжно цілую свою онучку.
-«Дідусю, а яку, цікаво, казочку, ми будемо сьогодні ¬малювати, а ти, звісна річ, писати?» - з цікавинкою у очах запитує маленька красуня.
-«Настусенько! Перш ніж ми приступимо до нашої з тобою спільної праці, я хочу тебе про дещо запитати.» -таємничо продовжую.
-«А скажи мені, онученько мила, яка у нас цього року ялиночка буде?» - запитую риторичне питання.
-« Так, ніби то ти, не знаєш. У нас, протягом багатьох років наряджають тільки штучну ялинку. І навіть не одну, а цілих три. У віталні у нас красується велика срібляста красуня, моя улюблена. У моїй кімнаті зелена, сестричка. А у кімнаті батьків, золотиста. Ой, вибачай. Ще одна, фіолетова, знайшла собі місце у коридорі. Ось так. Ти, сподіваюсь задоволений відповіддю» - відповідає по дорослому.
-« Справа у тому, що усі наші бесіди я записую у нашу казку, щоб дітки побачили й прочитали, як ми з тобою спілкуємось» - терпеливо продовжую.
«Дідусю, мені здаєтся, що наші казкові бесіди подібні на reality show, так би мовити ,«життя під шклом».- відповідає моя всезнайка.
-«Саме так, моя рідненька. Сподіваюсь, ти не проти?» - запитую.
-«Зовсім ні! Навпаки! Я себе почуваю у ролі акторки телевізійного шоу.! Круто, дідусю!» - аж підскакує від задоволення моя люба.
-«Ну, що ж, Настусю! Намалюй мені зиму!»
НЕ РУБАЙ ЯЛИНКУ
ВУДІ ПОЛ ҐРЕЙ
У ЛІСІ, НА ГАЛЯВИНІ,
ЯЛИНОЧКА РОСТЕ.
ЗЕЛЕНА, ПУХНАСТА,
СТРУНКА ТА ОШАТНА,
НЕ РУБАЙ ЯЛИНКУ, НЕ СПІШИ
КРАЩЕ НА БАЗАРІ, ШТУЧНУ КУПИ.
СРІБЛЯСТУ, ЗЕЛЕНУ НАРЯДИ,
НЕ ВКОРОЧУЙ ВІКУ ЯЛИНОЧЦІ, ТИ.
МАМА- ХУРДЕЛИЦЯ,
У ШУБКУ СРІБЛЯСТУ
ЯЛИНКУ ОДЯГЛА,ГОРІШКАМИ,
ГРИБОЧКАМИ ЇЇ ПРИКРАСИЛА.
НЕ РУБАЙ ЯЛИНКУ, НЕ СПІШИ,
КРАЩЕ НА БАЗАРІ, ШТУЧНУ КУПИ.
СРІБЛЯСТУ, ЗЕЛЕНУ - НАРЯДИ,
НЕ ВКОРОЧУЙ ВІКУ ЯЛИНОЧЦІ, ТИ.
ЗАЙЧИКИ І БІЛОЧКИ,
ВЕДМЕДИКИ Й ЛИСИЧКИ,
ТАНЦЮЮТЬ БІЛЯ НЕЇ,
СПІВАЮТЬ, ВЕСЕЛЯТЬСЯ.
НЕ РУБАЙ ЯЛИНКУ, НЕ СПІШИ,
КРАЩЕ НА БАЗАРІ, ШТУЧНУ КУПИ.
СРІБЛЯСТУ, ЗЕЛЕНУ НАРЯДИ,
НЕ ВКОРОЧУЙ ВІКУ ЯЛИНОЧЦІ,ТИ.
У ЛІСІ, НА ГАЛЯВИНІ,
ЯЛИНОЧКА РОСЛА.
ЗЕЛЕНОЮ, ПУХНАСТОЮ,
СТРУНКОЮ ТА ОШАТНОЮ…
ДО ЛИСИЧКИ – НА ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ
КАЗОЧКА
Сьогодні, у Лисички –Сестрички - велика подія. Вона святкує свої Іменини. Зранку, руденька прудко бігає – сама не своя. А як же інакше? Ще так багато слід встигнути до приходу гостей. Перш за усе, красуня вирішила організувати святкування не у її норі, як минулого року, а на галявині біля, Сестрички – Ялинки. Тому, спершу вона віничком гарно усе попідмітала, прикрасила Ялиночку різноманітними, лісовими ягодами, а барвисте листячко, яке вона розвісила зверху й донизу, змінило зелену красуню до невпізнання. Посеред галявини іменинниця вирішила розвести справжнє багаття, але обережно, так, щоб не пошкодити зелену красуню. На велику подію, Лисичка вирішила запросити усіх звірів. Вона дуже боялася, що якщо когось не запросить – то будуть обов’язково образи. А їй так уже хотілося жити з усіма по – дружньому. Найбільше вона переживала за Братчика – Ведмедика. Він такий великий, та неповороткий. Друзі Зайчики, Борсучки та Білочки допомогли столи та стільчики розкласти. Місце залишили лиш навкруги Ялиночки, щоб хороводи водити. Не можна ж по іншому – на такому святі веселому без жвавого танка – ну, ніяк не обійтись. Здавалось би та мить прийшла – усі присіли, та принишкли, в очікуванні вступного слова від господині:
-«Любі друзі, сусідоньки, приятелі! Я така рада, що ми, нарешті, тут з Вами зустрілися. І справа не тільки у моїх іменинах( А що важливіше могло нас зібрати усіх разом? –це уже про себе). Ми нарешті, зможемо по справжньому відсвяткувати наше єднання. Це уперше, звірі нашого лісу, раз і назавжди, вирішили припинити міжусобиці. Жити дружно, весело, по сусідськи, по товариськи. Ну, а те, що до цієї події випадково приклалося й моє скромне свято – так це свята правда. Ви усі мене чудово знаєте, чи не так? Хіба я коли небудь казала неправду( Та я завжди брешу – зранку й до вечора- це вже, звичайно про себе)? – ще й по змовницьки підморгнула. Та ніколи у світі. Ну, гаразд. Що це я так забалакалась? А гості, рідненькі, уже давно проголодались. Тож приступайте мерщій до нашої святкової трапези!» - завершила нарешті іменинниця.
Що тут враз розпочалося? Ведмідь, раптом, вирішив піднятися з за столу, та, вочевидь, забув про свої нестандартні габарити. Сюди повернувся – один стіл, з наїдками перевернув, туди повернувся – інший полетів у кущі. А потім, як кажуть, і, пішло, і поїхало. Михайло Михайлович, себто, Ведмідь, спробував підняти перший стіл, а зачепив наступний. І так продовжувалося до тих пір допоки усі столи, й добра половина усіх гостей не опинилася на снігу. А вони ж так нарядилися до радісної події. Лисичка одягла свою новеньку, яскраво-червону сукню, зимові сірі чобітки на підборах, зачіску, заздалегідь, замовила, А –ля Fox, називається(себто по нашому – лисичка, звичайно). А сам Пан Михайло змінився до невпізнання. Він одягнув новенький чорний костюм, білосніжну сорочку, з чорним метеликом, капелюх казанок, чорні, начищені до блиску сап’янці(чоботи такі з козячої шкіри найвищого ґатунку). А білочки, у маленьких сіреньких, під зиму, фраках(піджачки, з довгими, розрізаними полами позаду) й білосніжних манишках(нагрудник, замість сорочки, який одягається під піджак) й білих сап’янцях. Братчики-Вовчики узагалі виглядали, як справжні денді(ті, хто надто прискіпливо ставиться до своєї зовнішності). Чорні, двобортні костюми – останній писк моди, так би мовити, і, звичайно, єдині у всій компанії, обуті в модельні, блискучі чорні туфлі, не кажучи про білосніжні сорочки, і, тоненькі краватки(галстуки), а ще, ви тільки послухайте, у білі рукавички нарядилися. Ну, це уже був явний перебір. Про інших й говорити не буду, а то у нас паперу описувати не вистачить. І ось, тільки уявіть собі, усі вони валяються у снігу. Картина, скажу вам відверто, була варта пензля великого російського художника Васнєцова. Та, й на цьому, як кажуть, «веселощі» не завершилися. «Любі друзі» почали гамселити одне одного, що є сили. У повітря полетіли порвані елегантні костюми, білосніжні сорочки, манишки, тощо. Насамкінець, щоб не повбивати одне одного, звірі просто розбіглися по лісу. Нещасна Лисичка-Сестричка, як кажуть, залишилася біля розбитого корита – ні теплих, дружніх привітань, ні щедрих подарунків, піднесеного настрою. Одним словом – повна катастрофа. Ще й красуні ялинці дісталося – її ніжні віти, у розпалі бійки, були серйозно пошкоджені. Ось так безславно закінчилися іменини Лисички. Ось і казочці кінець, любі друзі. Ну, що, сподобалось? Тоді очікуйте. Незабаром нова казочка буде.
-«Ну, що Настусю. І ти засмучена, виявляється. Не переживай. На те й звірі, що б жити у постійних чварах. Ось тому ми, люди, повинні бути розумніші за них, і, жити завжди у злагоді! То що скажеш, люба моя» - запитую.
-«А ти знаєш, дідусю. Ти і на цей раз маєш рацію. Ми, дітки, повинні бути розумніші ніж звірі, і, ніколи не битись, не сперечатись, жити дружно, і, у повній гармонії!» - завершила красуня.
-«Ну, й розумниця, ти у мене, Настусенько! Що ж? Ми свою працю на сьогодні завершили. Пора й відпочити. Тобі ж. сонечко, очевидно кортить побігти надвір, Снігову Бабу зліпити, на санчатах поїздити, у сніжки погратись. Ти тільки глянь, який гарний сніжок за вікном пішов.» - продовжую.
-« А я вже готова, дідусю. Мене там, друзі, чекають – не дочекаються» - пролунало з порога.
-«Іди, лебідонько, іди. Зростай, на радість, і батькам, і мені. Та й мені пора, старечі кості розім’яти» - продовжую пошепки, про себе.
23 – 25 / 12 2017 Івано-Франківськ
ID:
767965
Рубрика: Проза
дата надходження: 25.12.2017 05:38:16
© дата внесення змiн: 02.01.2018 21:37:26
автор: Woody Paul Grey
Вкажіть причину вашої скарги
|
также поддерживаю идею стиха, чтобы елочки оставались в лесу... в крайнем случае можно сломать ветку, но не рубить целиком...
