Кинулись вниз головою,
Аби виміряти глибину почуттів
І тоді, це були не ми з тобою
А сама молодість дивилась з наших облич на світ.
Пам'ятаєш раділи як діти
В долонях відчуваючи одне - одного тепло
І так, як нікому було нас глядіти
Ми, водночас, одне - одному підставляли батьківське чоло.
Могли об сірник обпалитись
А в полум'ї навмисне роздмухували жар
І як, тільки, приходив час повікам опуститись
Ми блукали в спільних, незабутніх снах.
І скільки пар об дно, наче, асфальт розбились
Ми ж так і не відчули дна,
І сонце крізь товщі кілометрові могло до нас пробитись
І в проміні підняти понад хмар.
