|
ВУДІ ПОЛ ҐРЕЙ
РОМАН
ЧАСТИНА 2 ЗАРУЧИНИ
Про нас шалений, швидкоплинний роман заговорило усе село. Та нам було байдуже. Ми насолоджувалися вільними днями, які залишилися до початку навчального року. Нам завжди бракувало ночі для нестримного кохання, а потім мало дня, щоб насолодитись бесідами одне з одним. Танюша разюче відрізнялася від інших дівчат. Перш за усе – не хизувалася тією неймовірною красою, якою наділив її Всевишній. По-друге, вона не набивала собі ціну, як це почасти роблять інші дівчата, ну, і насамкінець не скривала те, що вона до безтями закохана у мене. Тоді ми ще не говорили слова кохання, але вони уже літали у повітрі. Моя Танюша народилася, і, жила в унікальному селищі, де було найбільше багатодітних сімей в усій Україні. В її сім’ї було 14 дітей. Моя кохана різко контрастувала від своїх братів, і, сестер. У радянський час подібні сім’ї виживали тільки за рахунок важкої праці. Моя люба, була єдиною в сім’ї з вищою освітою. Та й зовнішньо вона дуже від них відрізнялася. В сім’ї її любляче називали «панською дитиною» і старались, якомога менше залучати її до важкої праці. І надзвичайно були горді, що у сім’ї з’явилась своя учителька. Я ж називав свою любу «дюймовочкою», про себе, звичайно. Саме тому, незважаючи на кінець літа, гарячу пору, нам ніхто не забороняв вештатися по усіх усю дах, особливо ж там, де не було людей, так, як ми ще ніяк не могли насититися частими обіймами, та поцілунками.
Якось ми зайшли в недобудовану оселю однієї з сестер моєї судженої, і, коли ми залишились наодинці, заморений від важкої праці, втомлений батько 6-х дітей раптом ошелешив мене запитанням: « Ти думаєш, що усе життя ви з Танею будете літати у небесах? Хлопче, спускайся на грішну землю». Він був правий лиш в одному – гарячі, пристрасні почуття з часом проходять. Але я знав іншу річ. У нас з Танею точно не буде 12-14 дітей. З нас вистачить, і, однієї дитини, або ж двох. Але наразі ми продовжували літати у мріях, як двоє закоханих голубок. Того вечора я освідчився Танюші у коханні, і, запропонував їй вийти за мене заміж. Вона з радістю погодилась. У найближчі вихідні відбулося перше офіційне знайомство з родиною коханої. Вони дуже тепло прийняли мене у свою дружню сім’ю.
-«Володику! Я хочу народити від тебе дитину!» - у неймовірному збудженні заявила кохана Танюша.
-«Я теж, люба. Не хвилюйся, Танюша. Судячи з того, як часто ми з тобою займаємося коханням – проблеми у нас з цим не буде. І до того ж я, на щастя, не маю жодного стосунку до тієї категорії йолопів, котрі ладні відкладати народження першої дитини якомога на довше. Так, що я, кохана, підтримую тебе, без будь яких сумнівів. До речі, чи не пора нам продовжити підготовку до народження малюка?» - продовжую збуджено.
-«Я теж хочу хлопчика, милий, і щоб він неодмінно був схожий на тебе, красунчику» - підморгнувши продовжила мила.
-«Та який я красунчик? Звичайний, як усі молоді люди мого віку.» -продовжую засоромлено.
-«Ти, взагалі, коли останній раз дивився на себе у дзеркало?» - запитує Танюша посміхаючись.
-«Я що дівчина, щоб не відходити від того дзеркала. Та й до того ж наше дзеркало якесь криве. Мені у нього страшно дивитись.» - відповідаю невпевнено.
-«Ну і добре, що ти себе так недооцінюєш, а то жіноча половина школи мені заявила, що як тільки я тебе покину…У всякому разі там вже довжелезний список кандидатів на твоє серце склали» - чи то жартома, чи то серйозно заявила моя кохана.
-«Не хвилюйся. Я їх запевнила, що захворіла тобою на найближчі 100 років. Так, що шансів у них жодних немає. А ти знаєш хто з них найбільше виступав. Так, так, твоя Леночка. Вона, між іншим, усе мені розповіла про ваші гарячі обійми й солодкі поцілунки в прикуску з шоколадними цукерками. У мене до тебе жодних претензій немає. На той час ми з тобою були знайомі тільки візуально.» - спокійно завершила свою тираду Танюша.
-«Танюша, я обіцяю…»- почав я невпевнено.
-«Можеш не продовжувати. Я що не бачу що ти закоханий у мене по самі вуха. Я просто тобі розказала відверто про що говорять у колективі» - продовжила моя люба.
-«А про що ще говорять наші любі колеги?» - з цікавістю запитую.
-«Та кажуть, що ми з тобою – нерозлучна пара. А ще, що цілуємось і обнімаємось через кожні 5 хвилин.» - завершила Танюша.
-« Ось тут явний перебір. Ми ось уже десять хвилин замість того, щоб…» - я не устиг закінчити речення, тому що Танюша закрила мені рота гарячим поцілунком. А потім була наступна безсонна, шалена ніч, пізня вечеря при свічках, і , тихий шепіт аж до ранку.
Слід сказати, що ми постійно недосипали, і, інколи ходили, як сновиди. Колеги підсміювалися:
-« Ви що, цілу ніч, миші ловили?» -іронічно запитували.
ID:
769337
Рубрика: Проза
дата надходження: 02.01.2018 23:36:31
© дата внесення змiн: 02.01.2018 23:36:31
автор: Woody Paul Grey
Вкажіть причину вашої скарги
|
