Вітер колише блакитні фіранки, Плещеться тихо блакитна вода, Місячні ночі, блакитні серпанки – Очі блакитні, рука молода. Кличе у даль золотавий світанок, Стежка блакитна лягає до ніг – Юність ступає на зоряний ганок, Переступивши дитинства поріг. Марить блакитно усміхнене літо, Десь канцонету виводить труба, Мило волошками убране жито – І простягається даль голуба.
ID: 771912 Рубрика: Поезія, Лірика дата надходження: 17.01.2018 22:03:39 © дата внесення змiн: 17.01.2018 22:03:39 автор: Уляна Стринжа
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею Правила щодо cookie