Поема піднесення
Матері Слова
і Христу-Слову
присвячується
в глибокій любові
1
Йдімо в думку серця.
В серце!
Йдімо.
Що живе схотіло-розхотіло —
це твоє?
Що схотіло тіло?
В серці Бог!
І зроби своє
діло…
Твоє тіло-діло.
Твій язик.
Мову.
Ти до мозку
звик?
Комутатор.
Напрямки
Бог
вклада
до серця — т і думки.
Ти талант?
Тата
ти
обділиш
тактом. Так-то.
З серця є —
язик.
І з серця стиль
одягає
в іпостасне
бо Син Божий теж —
любить Бога-Тата!
Із нізвідки й звідусіль.
Оближи язика.
Мудрість.
Сіль.
2
Що, інакше?
То пиши для
Ізабели —
літ-історико-новели…
Для вдоволення!
І ти? —
та все туди ж?
З’їж книжку, й книж.
Ще тобі треба до харцизів?
Що нахромилися
на пліт
сухого афоризму!
Я любовник Божий —
дивовижний —
перелажу за плоти
окнижжя —
молоді
за мною
Бога лижуть!!
3
А як мій Бог
крізь мене гляне —
то усіх нинішніх
підвішених
не стане.
А остануться сірі штані
грудки
чи брилиська —
мене носили до титанів…
І всесвіт
дихатиме
як корова здухом
наїджений —
цим Поглядом!
що
через мене
рухав.
4
Життя!
Хрестись! —
І повернешся
в зрілість:
я поверну ще Богу
цю Божу цілість.
Так
Богом
зрощений —
що здавсь
у Божу милість.
5
Й розплавляться вже
геніальні
тиглі…
я плакав
я любив в серці сік
що мав
Божу достиглість!!
6
Що дбав усім народам
єдність
04.11.2017, Київ
