Казка про Безсоння
Капризлива дівчинка Безсоння була молодшою сестрою, яка жила своїм особливим життям і в родині була нелюбимою. Старшим братом її був могутній Сон. Сил у нього було неміряно і влади було багато. Міг він в сон занурити весь світ. Його любили, і ніхто ніколи від нього не відмовлявся. Мало того, багато хто звертався до нього серед білого дня.Тоді він давав людям відпочинок, на час вони забували про свої проблеми і прикрощі. Середню сестру звали Дрімота. Особливо їй довіряли молоді матері, які впадали в неї біля колисок своїх немовлят і перебували між сном і дійсністю, обманюючи себе хвилинною забудькуватістю, разом із тим все чуючи, відчуваючи найменший порух дитини. Шанувальниками Дрімоти були люди похилого віку. Вони часто дрімали, сидячи в кріслі або на лавочці, тоді в'язання випадало з рук чи окуляри сповзали на кінчик носа. Потім Дрімота йшла, і вони, раптом стряхнувши з себе її ману, продовжували свою роботу як ні в чому не бувало. Безсоння мала своїх фанатів: закоханих і студентів. Останні, щоправда, тільки під час сесій були їй тимчасовими союзниками. Палкі юнаки ночами згорали від пристрасті, їм було не до сну. Юні діви мріяли, дивлячись на зоряне небо, не помічали, як наближався світанок. Часто закликали її вартові на чатах. Але вона обходила їх стороною, не даючи їм жодних шансів, змушувала їх мучитися далі. Безсоння любила гуляти сама по собі, заглядала у вікна, де довго не гасили світло. У неї були свої улюбленці, до яких вона приходила постійно. Знала їх вікна. За цими жив Поет. Поруч з узголів'ям у нього завжди лежала потертий зошит і ручка, він не спав, пишучи свої поетичні рядки, а коли не міг знайти потрібну риму, було йому не до сну. Серце поета знайшло свою обраницю, і з тих пір втратив він і спокій, і сон. Безсоння часто сідала навпроти нього, залишаючись невидимою. Він їй навіть вірші присвячував, як вічної супутниці, поезія була від неї невіддільна.
В глибині саду стояв будинок, де жила казкарка. Вона давно вже була у Безсоння на прикметі. Довго сиділа і раніше над своїми книгами, але коли почала писати свої казки, стала близькою її подругою. Навіть розмовляла з нею довгими ночамі.Казкарка могла оживляти предмети і розмовляти з образами.
Наставав ранок, Безсоння зникала, розчинившись в сонячному світлі. Днем долали її сумні думки. Чому ж не любима вона в своїй сім'ї? Невже в житті потрібен тільки Сон та Дрімота? Хіба не допомагає вона людям вирішувати проблеми, забираючи у них спокій, прирікаючи тим самим на болісні роздуми? І як в нагороду приводячи їх до правильного рішення або доводячи до фіналу їхні твори, або підштовхуючи до певних висновків, або, навпаки, змушуючи відмовитися від поспішного підсумку. Однак, при світлі місяця знову відправлялася в мандри по світу, когось дратуючи, комусь допомагаючи.
А ми, люди, чи завжди їй вдячні буваємо? Напевно, питання звучить дивно. Але ж життя наше не однозначне. Виходить, і Безсоння не завжди лиходійка. Сутність буття людського складається з єдності протилежностей. І тільки Гармонія - золота середина між протилежними точками, є благостю і щастям Душі. А опорну точку цієї середини кожен повинен знайти сам. Тому і бродить Безсоння світом, змушуючи нас шукати ці точки, самотня в своїй приреченості.
ID:
775276
Рубрика: Проза
дата надходження: 05.02.2018 14:18:38
© дата внесення змiн: 05.02.2018 14:18:38
автор: Калиновий
Вкажіть причину вашої скарги
|
