Боже, як болить!!!Як важко !Ледве стримую сльози- так пече душа. Все рветься із середини. Так хочетьс кричати, щоб голос зірвати, щоб звук поглинув тебе... Хоч на день, хоч на мить загубити себе : поміж всіх , поміж мороків, поміж хмар,розчинитися в повітрі , бігти з вітром і проти нього, луснути як бульбашка ...зробити все, щоб тебе не стало... Щоб комусь від цього стало легше. ( Якщо, звісно, стане легше)...
Від цих роздумів мені стає легше . Якось спокійніше на душі...
Я ніби в передчутті чогось: ніби одночас початок і кінець - шляху, гри, дороги- сплелися в одне. Хочеться текти нестримним потопом річки крізь час, просто текти...Так ніби стоїш над пропастю. Здається, що прожив життя ...
Ось ніби друге дихання , як після бігу, після змагань: виграв золото, але хочеться ще, ніби не наситився... Ніби перед смертю ще не нажився , не надихався...
Але починає ставати спокійно на душі, ніби тобі дали укол від всіх тривог. Здається, що тебе несе корабель крізь всі хвилі, моря, крізь сам Час і крізь життя... І тобі здається, зо так можеш пливти вічно...
Спокій... Байдужість.До всіх і всього без винятку. Ти - і зміна часу, зміна світів...
Хочеться сісти і їхати, аж поки не набридне чи поки не стане тебе. Ніби подорожувати машоною часу , лише вічно...
Ти ніби під кайфом. Життя- наркотик. Але ти не колишся.
Це ніби вбирати в себе запах, якогось парфуму, якого ти не відчуваєш . Це ніби бути пасивним курцям..
Але вернемось в початок причини. Він такий глибокий, такий тривожний і такий сумний - БІЛЬ. Що це таке ?Скільки жалю в одному слові? Скільки пережитих моментів?.. Чотири літери , а глибокий прихований підтекст
