Жінку я кохаю цю,
гірко, ніжно та зрадливо,
прозріваю і миттєво
бачу долю я свою.
Тихе місто в напівсні,
за вікном воркоче голуб,
за вікном осінній холод,
мріє синь вже у вікні.
А прийде вже час вмирати,
тільки би стояла поруч,
щоби міг останній погляд,
розстаючись ще й благати.
Станислав Куняев.
Эту женщину люблю
горько, трепетно, неверно,
прозреваю и мгновенно
вижу в ней судьбу свою.
Тихий город в полусне,
за окном воркует голубь,
за окном осенний холод,
брезжит синева в окне.
Если буду умирать,
только бы стояла рядом,
чтобы мог последним взглядом
расставаться, умолять...
